Моя Земля – інформаційна підтримка земельної реформи та земельних відносин в Україні.
   
     

Останні зміни
8/10/2013


Безоплатна приватизація землі: питання і відповіді

 

     Конституція України гарантує кожному громадянину України право на землю (ст.14). Це право громадяни реалізують в процесі безоплатної приватизації землі. Крім того, громадяни мають право придбати земельні ділянки у власність за грошові кошти або орендувати їх.

     Згідно Земельного кодексу України, кожен громадянин має право отримати безоплатно 6 ділянок:
• ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара);
• ділянку для ведення особистого селянського господарства (до 2 га);
• ділянку для ведення фермерського господарства (в розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство);
• ділянку для ведення садівництва (до 0,12 га);
• ділянку для індивідуального дачного будівництва (до 0,10 га);
• ділянку для будівництва індивідуальних гаражів (не більше 0,01 га).

     Слід мати на увазі, що Кодекс визначає максимальні норми безоплатної приватизації, тобто площа ділянки, приватизованої громадянином, може бути дещо менше, ніж площа, визначена Кодексом.

     Право на безоплатну приватизацію може бути використано громадянином лише один раз по кожному з шести зазначених вище видів використання ділянок. При цьому площа ділянки, яку приватизував громадянин, не має значення: якщо громадянин отримав 8 «соток» для будівництва житла у місті, він не має права вимагати від місцевої ради передати йому ще 2 «сотки» безкоштовно. Закон знає лише одне виключення: громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст.121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

     У випадку приватизації ділянки одним з подружжя, наприклад, чоловіком, жінка не втрачає права на безоплатну приватизацію, але приватизовані ними ділянки вважатимуться їх спільною власністю.

     Зазначені вище 6 випадків безоплатної приватизації землі стосуються ситуації, коли громадянин використовує ділянку для задоволення своїх власних побутових потреб. Якщо ж йдеться про здійснення господарської діяльності, то Земельний кодекс дозволяє також і безоплатну приватизацію земельних ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 га у складі фермерських, селянських та інших господарств. Тобто громадяни не мають права безоплатно приватизувати землі лісогосподарського призначення для будівництва індивідуального житла або дачі.

     Для сінокосіння, городництва та випасання худоби земельні ділянки громадянам у власність не передаються; у таких випадках застосовується лише оренда.

     Час від часу виникають чутки, що безоплатна приватизація землі має ось-ось завершитися. Насправді чинне законодавство не передбачає строку, впродовж якого громадяни мають можливість приватизувати землю. Поки Конституція України гарантує право на землю, поки Земельний кодекс України регламентує процедуру безоплатної приватизації і поки в Україні наявні землі, які можуть передаватися у власність громадян, безоплатна приватизація триватиме. Однак ті громадяни, які ще не скористалися своїм правом на землю, мають усвідомити дві потенційні загрози для свого права:
     по-перше, земельні ресурси є ресурсами обмеженими і не відновлюваними, тобто рано чи пізно земля «закінчиться». За часи земельної реформи Україна передала у приватну власність понад 50% усіх земель. Крім того, правовий режим використання земель також додає певних обмежень використанню права на безоплатну приватизацію. Наприклад, ділянки для житлового будівництва можуть бути надані лише за рахунок земель в межах населених пунктів. А розширення меж сьогодні може і не створити додаткового запасу земель, адже ці землі були розпайовані і передані у приватну власність селян;
     по-друге, і Конституція, і закон не є незмінюваними, і виключати можливість несподіваного завершення безоплатної приватизації не слід.
 

     Тому ми радимо не зволікати із реалізацією права на безоплатну приватизацію!

 

     Органами, які мають право передавати громадянам землю у власність, є: у містах, селищах і селах – місцеві ради, а за межами населених пунктів – державні районні адміністрації. Якщо ж ділянка, яку вже використовує громадянин, знаходиться одночасно у населеному пункті і за його межами (наприклад, межа ділить ділянку навпіл), у громадянина може виникнути проблема із її приватизацією: як тільки він приватизує ту частину ділянки, яка знаходиться в місті (за рішенням міської ради), він втратить право на безоплатну приватизацію тієї частини ділянки, яка знаходиться на території району, адже закон дозволяє приватизувати землю лише 1 раз по кожному виду використання. В той же час в цій ситуації громадянин може доводити, що йдеться про приватизацією однієї ділянки, частини якої знаходяться на території різних адміністративно-територіальних одиниць, і тому неможливо стверджувати, що він приватизує дві ділянки. Така ситуація передбачена нормативними актами Держкомзему, який теж вважає, що межі адміністративно-територіальних утворень, які пролягають через земельні ділянки, не поділяють одну ділянку на дві ділянки, а поділяють одну ділянку на дві частини, тобто така ділянка все ж є однією ділянкою: «якщо земельна ділянка, що передається у власність, розташована на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, то державний акт на право власності на земельну ділянку видається окремо на кожну частину ділянки, розташовану на території відповідної адміністративно-територіальні одиниці». На нашу думку, якщо місцева рада або державна адміністрація відмовляються передати безоплатно у власність громадянина відповідну частину земельної ділянки, посилаючись на норму про «один раз по кожному виду використання», такий громадянин має звернутися до суду і відстояти своє конституційне право на землю.

     Нагадаємо усім, що відмову місцевої ради або районної державної адміністрації надати дозвіл на розробку технічної документації або передати ділянку у власність можна оскаржити до місцевого суду.

     Слід пам’ятати, що рішення районних державних адміністрацій про передачу ділянок у власність громадян мають бути погоджені районними та обласними радами.

     Нині чинним Земельним кодексом України передбачена можливість приватизувати земельні ділянки на підставі набувальної давності (ст.119). Закон визначає, що особи, які відкрито, добросовісно і безперервно використовували ділянку протягом 15 років, можуть звернутися до місцевої ради або державної адміністрації із клопотанням про її приватизацію. Як бачимо, право власності на ділянку не виникає автоматично – все одно необхідно проходити весь шлях, від звернення до ради до виготовлення державного акту. Це і не дивно: усі землі України, які не передані у приватну власність, належать державі, тобто усі землі в Україні вже мають власника, і ніхто просто так, автоматично, набути право власності на землю не може. Додамо, що доведення настання набувальної давності є такою складною справою, що набагато простіше забути про ст.119 Кодексу та просто звернутися до місцевої ради із клопотанням про приватизацію ділянки в загальному порядку. Набувальна давність може бути використана лише в тому випадку, якщо ще хтось претендує на ділянку.

     Безоплатність приватизації землі полягає в тому, що громадяни не сплачують вартість землі. Сьогодні, із розвитком земельного ринку, ціни на землю постійно ростуть, тому право безкоштовно отримати ділянку вартістю 5-10 тисяч доларів, є значним привілеєм громадян.
 

     Так трапилося, що земельна реформа і безоплатна приватизація землі співпали в часі з істотними перетвореннями в нашій країні. Значна частина населення стоїть на межі виживання. Звичайно, для таких громадян безкоштовна земля – чималий подарунок, але сьогодні багато громадян, які мають право на землю, не мають можливості реалізувати це право. Розвиток земельного ринку викликав зростання цін на землю; як наслідок, зросли ціни у суміжних галузях – землевпорядні роботи і виготовлення землевпорядної документації суттєво подорожчали. Для багатьох земля стала недоступною саме завдяки високій вартості послуг, пов’язаній із оформленням права на землю. Ситуація загострюється ще й психологічним фактором – термін «безоплатна приватизація» створює враження, що платити взагалі ні за що не потрібно. А насправді це не так. Інше питання – за що і скільки потрібно платити. На це питання, на жаль, існує розмаїття відповідей.

     У січні 2005 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю» (далі – Закон), який обмежив вартість виготовлення державних актів на право власності на землю в процесі безоплатної приватизації сумою, яка є доступною для більшості українців, - 153 гривні.

     Зауважимо, що ця максимальна вартість є нижчою від тієї, яку в свій час затвердив Держкомзем України за погодженням із Мінфіном та Мінекономіки на підставі ґрунтовної дослідницької роботи та ретельних розрахунків. Землевпорядні організації не зацікавлені надавати громадянам послуги, собівартість яких є вищою за передбачений законом показник, або змушені підвищувати ціни на послуги, щодо яких Закон не встановив обмежень, або вдаватися до «примусового» надання додаткових послуг замовникам. Як видно, захист прав громадян не може відбуватися будь-якою ціною; в ринковому середовищі неринкові методи не діють або спотворюють первинну мету застосування цих методів та лише погіршують ситуацію, яку вони мали поліпшити.

     Нагадаємо, що Закон був ухвалений депутатами під час бурхливих виборів Президента України 2004-2005 років. Тому відверто популістський характер цього закону є цілком зрозумілим. Незрозуміло інше: чому цей Закон діє дотепер і чому сплачувати за безоплатну приватизацію доводиться набагато більше ніж 153 гривні? За нашими даними, громадяни сплачують сьогодні від 270 до 800 гривень.

     Просте, «побутове» пояснення полягає в тому, що сукупність робіт, яку доводиться виконати землевпоряднику, аби виготовити державний акт, є досить значною і має собівартість, яка перевищує 153 гривні. Чи розуміли це автори закону – народні депутати? На пленарному засіданні Верховної Ради України 20 січня 2005 року народний депутат Ткач заявив, що в 153 гривні входять «всі землевпорядні роботи по виготовленню державних актів. Всі, і в тому числі реєстрація». Чи розуміли 307 депутатів, які проголосували «за», що саме входить у «всі землевпорядні роботи», оцінені ними у 153 гривні?
 

     Давайте спробуємо розібратися, що таке «всі землевпорядні роботи», які мають відношення до виготовлення державного акту. Закон передбачає дві стандартні ситуації:
     1) громадянин приватизує ділянку, якою він вже користується. В цьому випадку місцева рада дає дозвіл на приватизацію і виготовлення державного акту на підставі заяви громадянина та технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір ділянки (це щонайменше матеріали кадастрової зйомки, вартість здійснення якої становить 100-300 гривень, в залежності від конкретних умов);
     2) громадянин приватизує ділянку, яка ще не перебуває в його користуванні. В цьому випадку місцева рада спочатку дає дозвіл на виготовлення проекту відведення, потім відповідні служби надають свої висновки щодо проекту, і лише на підставі проекту та висновків місцева рада дає дозвіл на приватизацію і виготовлення державного акту.

     Вже цього достатньо, щоб зрозуміти, що обсяг землевпорядних робіт у двох випадках є досить різним, і тому запровадження єдиної ціни у 153 гривні на тлі заяви, що ця сума покриває вартість «всіх землевпорядних робіт», є необґрунтованим.

     Слід також взяти до уваги, що землевпоряднику необхідно виготовити значний обсяг документації та виконати значний обсяг робіт, аби надрукувати державний акт. Так, Закон України «Про землеустрій» визначає, що державний акт на право власності на землю складається на підставі технічної документації, а саме:
а) пояснювальна записка;
б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;
в) копія заяви фізичної особи;
г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;
ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди;
д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;
е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;
є) кадастровий план земельної ділянки;
ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

     Технічна документація, зазначена в пунктах «г», «д», «е», «є», виготовляється землевпорядником при виїзді на місце розташування ділянки шляхом виконання певних землевпорядних робіт. Проблема полягає в тому, що міста і села України потерпають від нестачі картографічного матеріалу, і тому землевпорядник не може просто десь взяти необхідний йому картографічний матеріал – він або відсутній, або застарілий. Тому «в більшості випадків виконавець стикається з необхідністю проведення топографічних зйомок. Найбільш поширений спосіб - тахеометрична зйомка… Вартість даного виду робіт … ґрунтується на довжині теодолітних ходів. При цьому … кількість ходів не більше 120 м. Це означає, що в межах 120 метрової зони повинен знаходитися пункт державної геодезичної мережі, а цього практично не буває. І це тільки з урахуванням побудови висячого ходу, що в випадку міської забудови і осідання земної поверхні на території населених пунктів недопустимо для отримання необхідної точності. Як правило, теодолітний хід прокладається від декілька сотень метрів до декілька кілометрів при підготовці документів на земельні частки (паї)». Якщо ж для здійснення цих робіт застосовуються сучасні супутникові технології (GPS), перевага яких полягає у простоті застосування, швидкості і точності, то їх вартість істотно зростає. Так, визначення координат лише однієї точки на земній поверхні коштує 170 гривень за розцінками Головної служби геодезії і картографії.

     Попри те, що автори Закону стверджували у сесійній залі, що у 153 гривні входить «все» і в тому числі державна реєстрація, Держкомзем пояснює, що «на думку Комітету, до складу [передбачених Законом] землевпорядних робіт не включені також послуги за:
- державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку;
-транспортування до об'єкта роботи і у зворотньому напрямку спеціального обладнання та інструментів;
- вартість отримання координат вихідних державної геодезичної мережі;
- витрати на проведення необов'язкової державної експертизи.»

     Таким чином, головне земельне відомство країни визнає, що 153 гривні не можуть покрити всіх витрат на виготовлення державного акту. В кожному випадку необхідний індивідуальній підхід, додає установа. Неможливо не запитати, чому така позиція Держкомзему не знайшла свого відтворення у його ж таки наказах, зазначених вище ?
 

     Створюється враження, що назва закону – «Про захист конституційних прав громадян на землю» - не відповідає змісту закону, адже закон із таким гордим ім’ям так і не зміг захистити земельні права громадян. Як видно із нашого матеріалу, коли норми закону суперечать реаліям життя, вони не можуть працювати. В умовах ринкової економіки неможливо забезпечувати захист громадян і не витрачати на це жодної копійки. Якщо держава визначила таку ціну землевпорядних робіт, яка не забезпечує навіть покриття витрат, вона повинна компенсувати землевпорядникам різницю між 153 гривнями і реальною вартістю робіт.

     Крім того, передбачений цим законом захист конституційних прав є досить обмеженим. Зверніть увагу, що сума у 153 гривні покриває «вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки». Таким документом є державний акт, тобто виготовлення державного акту коштує 153 гривні. Якби Закон казав, що виготовлення технічної документації, на підставі якої виготовляються державні акти, та власне виготовлення державних актів, коштує 153 гривні, питань би виникало набагато менше. Було б ще краще, якби Закон визначив, що вартість усіх робіт, які виконуються землевпорядними організаціями в процесі безоплатної приватизації, в тому числі виготовлення документації і державна реєстрація, становить 153 гривні. Але чомусь про це було лише сказано з трибуни Верховної Ради, а в тексті Закону про це зазначити забули. Чи не тому, що дуже добре розуміли, що сума у 153 гривні є недостатньою, і таким чином залишили шпаринку для землевпорядників?

     Якщо ж залишити «житейскую», побутову розмову, та глянути на цю ситуацію з точки зору права і закону, ми стикаємося із ще більшими проблемами. Конституція України проголошує принцип верховенства права (ст.8) та підкреслює, що правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19). З цієї позиції усі розмови про «дороговизну стульев для трудящихся» не мають жодного юридичного значення. Закон, ухвалений Верховною Радою України в межах її конституційних повноважень та відповідно до регламенту, підписаний та оприлюднений Президентом України, визначив суму у 153 гривні. Поки цей закон не скасований або не визнаний неконституційним, усі зобов’язані його виконувати.

     З іншої сторони, формулювання Закону є таким, що не дозволяє чітко і однозначно визначити, що ним передбачено, а що ні, тому застосування норм Конституції ускладнюється. Крім того, у Конституції є й інші норми: наприклад, вона забороняє при ухваленні нових законів звужувати зміст і обсяг вже існуючих прав і свобод (ст.22). Чи не є таким звуженням обмеження вартості виготовлення державних актів сумою, яка не покриває витрат? На нашу думку, можна стверджувати, що застосування необґрунтованого обмеження вартості послуг порушує конституційне право приватної власності (ст.42) та право на підприємницьку діяльність (ст.41).

     Земельне законодавство України потребує змін. Сподіваємося, що новообрана Верховна Рада України зможе внести ці зміни; також ми сподіваємося, що ці зміни будуть спрямовані на те, щоб кожен громадянин України, який має право на землю, мав і можливість це право реалізувати!

     Проведення інформування громадян з питань безоплатної приватизації землі здійснюється Вознесенською міською громадською організацією «Агентство економічного розвитку м. Вознесенська» в рамках реалізації проекту «Протидія корупції в сфері управління земельними ресурсами».
     Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, яка була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (АМР США), Корпорацію «Виклики тисячоліття» та компанію Менеджмент Cістемс Інтернешнл
.

Максим Федорченко
директор ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні"

 

Інші статті розділу >>
Про нас | Мапа сайту | Додому | Контакти | Допомога | ЧАВО | Корисна інформація

(с) Громадська організація "Інформаційно-ресурсний центр "Реформування земельних відносин в Україні", 2008. Позиція авторів матеріалів, розміщених на сайті, може не співпадати з позицією ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні". Використання матеріалів сайту, автором або власником яких є ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні", дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні"


QWER-team – разработка, продвижение сайтов, web дизайн