Моя Земля – інформаційна підтримка земельної реформи та земельних відносин в Україні.
   
     

Останні зміни
8/10/2013


Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у сфері земельних відносин

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

01.06.2010 N 781/11/13-10

 

Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ

(підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування
Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України,
переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році)

 

    ....

    Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у сфері земельних відносин

 

    Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень щодо права користування земельною ділянкою
    Правила користування земельною ділянкою визначені у главі 15 Земельного кодексу України. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з частиною другою статті 92 зазначеного Кодексу набувають:
    а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
    б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
    в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
    Відповідно до частини другої статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
    Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування (частини друга, третя статті 16 Закону Україні "Про оренду землі").
    Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
- зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;
- надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
    Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
    У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

    Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
    Розглядаючи справи зазначеної категорії, важливо правильно визначити правовий статус земельної ділянки, оскільки від цього залежить правильність вибору норм матеріального права, що підлягають застосуванню.
    Так, наприклад, у справі про скасування рішення Жидачівської районної державної адміністрації щодо припинення права користування земельною ділянкою Верховний Суд України(6) зазначив, що судами неправильно визначено правовий статус земельної ділянки - визнано її об'єктом права приватної власності, внаслідок чого зроблено помилковий висновок, що порядок припинення права користування, встановлений статтею 144 Земельного кодексу України, до спірної ділянки не може застосовуватися.

    Відносячи земельну ділянку до об'єктів права приватної власності, суд не врахував, що на момент виділення земельної ділянки позивачу в довічне успадковуване володіння у 1991 році
Земельний кодекс Української РСР не передбачав інституту права приватної власності на землю.

    Право приватної власності громадян України на землю встановлено лише з набранням чинності змін і доповнень, внесених Законом України "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР". Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції від 13 березня 1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
    Суд не врахував також, що нормами Земельного кодексу України окремо врегульовані підстави припинення права власності та права користування земельними ділянками і порядок припинення таких прав.
    Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Статтею 144 Земельного кодексу України встановлено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.
    Отже, враховуючи вищевикладене, рішення суб'єкта владних повноважень щодо припинення права користування позивачем зазначеною земельною ділянкою прийнято з дотриманням норм матеріального права, оскільки остання використовувалась не за цільовим призначенням.
    Розглядаючи справи щодо надання земельних ділянок в оренду, суди також повинні перевіряти, чи мав суб'єкт владних повноважень законні підстави для включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок, що призначені для надання в оренду через конкурс.
    Так, наприклад, Верховний Суд України(7) підтримав позицію Вищого адміністративного суду України, зазначивши, що оскільки на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Б" (позивача) з клопотаннями до Броварської міської ради (відповідача) відносно надання в оренду спірних земельних ділянок інших пропозицій від інших суб'єктів господарювання щодо оренди спірних земельних ділянок до відповідача не надходило, то у відповідача не було законних підстав для включення спірних земельних ділянок до переліку земельних ділянок, що призначені для надання в оренду через конкурс.

 

    Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень щодо зміни цільового призначення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
    Розглядаючи справи про зміну цільового призначення розташованих єдиним масивом земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, суди повинні враховувати
нижченаведене.
    Відповідно до частини четвертої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
    Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 82 Земельного кодексу України іноземні юридичні особи можуть набути право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у випадку її спадкування. Але, набувши земельну ділянку у власність шляхом спадкування, такі особи зобов'язані протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно із законодавством України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності.
    Щодо юридичних осіб, які мають право набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс України  (зокрема, частина перша статті 82) відносить до них лише ті, які засновані громадянами України та юридичними особами України.
    Щодо можливості отримання та використання юридичною особою земель особистого селянського господарства, то відповідно до частини третьої статті 22 Земельного кодексу України земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватись у власність лише громадянам. (NB)
   Несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського призначення для ведення підсобного сільського господарства.
    Земельний кодекс України у частині третій статті 33 визначає, що використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
    Статтею 1 Закону Україну "Про особисте селянське господарство" визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
    Таким чином, ведення особистого селянського господарства має на меті виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреб громадянина - власника земельної ділянки та осіб, які перебувають з ним у сімейних чи родинних відносинах, у вирощуваній сільськогосподарській продукції, а також у реалізації надлишків такої продукції на ринку.
    Земельний кодекс України та Закон України "Про особисте селянське господарство" не передбачає можливість передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення юридичним особам у власність або в оренду для ведення особистого селянського господарства та визначає суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише громадян. (NB)
    Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України не дозволяється купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
    Відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

    Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина перша). Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які
приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга).
    З огляду на вищенаведене суди повинні надавати правову оцінку оскаржуваним рішенням та перевіряти правомірність дій органу державної влади при прийняті цього рішення відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: з'ясовувати, чи були перевірені суб'єктом владних повноважень, який приймав рішення про зміну цільового призначення земель, в межах його компетенції правова природа правовстановлюючих документів, договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) та їх відповідність земельному законодавству. Ураховуючи вимоги частини першої статті 138 КАС, для встановлення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судам слід з'ясовувати також до якої категорії земель за основним цільовим призначенням належать спірні земельні ділянки, а також питання належності спірних земельних ділянок до сільськогосподарських угідь.
    Не з'ясування вище перелічених обставин призводить до неправильного застосування судами норм матеріального права і скасування Верховним Судом України(8) рішень судів попередній інстанцій.

...

_______________
(6) Постанова Верховного Суду України від 3 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4313444.

(7) Постанова Верховного Суду України від 22 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4970768

(8) Постанова Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 6193891.

 

 

Інші статті розділу >>
Про нас | Мапа сайту | Додому | Контакти | Допомога | ЧАВО | Корисна інформація

(с) Громадська організація "Інформаційно-ресурсний центр "Реформування земельних відносин в Україні", 2008. Позиція авторів матеріалів, розміщених на сайті, може не співпадати з позицією ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні". Використання матеріалів сайту, автором або власником яких є ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні", дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні"


QWER-team – разработка, продвижение сайтов, web дизайн